ПУТЬ НИКОЛАЯ ГВОЗДЫ/ PUŤ NIKOLAJA HVOZDY

Ці не найкрасше творіня в народній духовній културі є народна пісня? А такы вершы - пісні в народнім духу творили і творять народны таленты - в минулости анонімны, днесь народны поеты, до котрых належав i Николай Гвозда.

Народив ся він 24. децембра 1926 році в русиньскім селі Ладемерова коло Свидника. Коріня його роду є в селі Вышня Писана. Там народив ся, жыв і умер йoго дідо (забила го міна з І. світовой войны як чістили паствиско) Павел Гвозда. У Вышній Писаній ся в 1900 році народив і йoго отець Ян Гвозда (звали го Вано), якый быв найстаршым меджі пятьoма со-родниками. Молодшы од ньoго были братя Осиф, Петро, Андрій і Михал.

Отець Н. Гвозды ся оженив в 1920 році у Вышній Писаній. Його жена (мати нашого поета) Марія, роджена Рішкова (*23.7.1900, +30.9.1987) была зо села Ладемерова а выдала ся до В. Писаной. З мужом мали пятеро дітей в такім порядку: Гелена (звали єй Иля, Илька) умерла як вісеммісячна, Янко (* 10.9.1923, +16.6.1945), котрого забив гранат з II. світовой войны на полі в Ладемеровій, од експлозії якого хотів захранити дітей, але сам на то доплатив, Михал (*1924) умер як мальй хлопець, Николай (наш поет) і Василь были двійнята, але Василь умер як дварічньїй хлопець.

Як в 1926 р. отець поета одышов за роботов до Арґентины, то його жена Марія ся вернула з В. Писаной ку матері до Ладемеровой, де пережыла цілый свій далшый нелегкый жывот вдовіці по жывім мужови. Муж з Арґентины єй спочатку помагав, посылав што міг, але по часі забыв на жену і на діти в старім краю. Умер в Буенос Аірес 15.9.1966 р. а о його смерти ся родина дознала аж по пару роках. Николай Гвозда не зазнав свого отця, бо ся народив аж по йoго одході до Арґентины. Выростав як напівсирота в страшно тяжкых, незавидных соціалных условіях. Жебы не умерти, дословно, з холоду і голоду помагали братя своїй мамі при домашніх і полевнх роботах. «Мал єм терпкый жывот. Іщі-м до школы не ходил а уж з чуджіма коровами єм ходил на поле, жебы-м даку корунку заробил» - так споминав Николай  на своє дітиньство. Може і зато як дорослый ся у своїх поезіях так часто вертав до темы тяжкой судьбы дітей-сирот, дітей-слугів, подобно як і його літературный «учітель» А. Павловіч (1819-1900), котрого поезію Н. Гвозда дуже полюбив і котрый быв про ньoго великым прикладом народолюба.

До народной школы в Ладемерові зачав ходити в шк. році 1933/34. Восму класу той школы скінчів в шк. р. 1940/41. Першым його учітелем быв Андрій Капішовскый з Хмелевы. Красно споминать на свою учітельку Емілію Схудикову і учітеля Юрія Млинарича. В школі Николай належав меджі найуспішнішых школярів. Рад чітав і декламовав поезію. Православны монахы з ладемерского монастыря ходили до школьі учіти релігію а з катехізму Николай быв найліпшым школярьoм, зашто монах Віталій подаровав му книжку, што про молодого Николая была велика честь. По часі так найліпшых школярів монахы кликали на науку до монастыря учіти ся рускый і церьковно-славяньскый язык і реліґію. Хлопці помагали при богослужінях в церькви, в монастырю і в тіпоґрафії, де ся выдавали книжкы і новинкы. Троє з тых хлопців, а меджі нима быв і наш Николай, з монахами в монастырі бывали - там спали і їли. То была далша школа про молодого Николая. Ту йому приросли до сердця богослужіня в церьковнославяньскім обряді, підкріпив ся в хрістияньскій вірі, што так часто потверджує і своїм поетічным словом.

В народній школі учітелі зо школярями готовили култур-ны програмы про жителів села: дакламації поезії, солоспівы, танці. Выступав і дітьскый школьскый хор, котрый вів учітель Ю. Млинарич а нашого Николая він поставив за діріґента того хору. Учітелі з дітма пробовали грати театралны гры, в котрых грав і Н. Гвозда. Быв успішным декламатором.

По скончіню 8 класів народной, скінчіла ся про него і «монастырьска школа», бо зачалася войнова заверюха а наслідком ней і заник монастыря і друкарні. Молодый Николай вступив до твердой реаліты жывота, до новой школы, школы жывотной, де требало нелем далше ся учіти, але і бойовати о голу екзістенцію. Родина жыла дуже бідно а на худобне ґаздівство Николай не міг обзерати ся. Хотів ся выучіти даякому ремеслу, але не было де і не было зашто.

В тім часі фірма СТУАҐ справовала драгу з Дукляньского перевалу до Свидника. Молодый Николай лем пару днів по скончіню школы, 12. юла 1941 р. ся приголосив на роботу до той фірмы. Взяли го. Спочатку носив воду робітникам, а як шефове збачіли его інтерес о техніку, зробили з нйого помічника майстра, котрый обслуговав великый і тяжкый дорожный валец на рівнаня дорогы. Як фірма пришла з оправов драгы до Гунковець і перешла аж до Округлого, Николай з фірмьі одышов.

Нову роботу му поміг найти монах з ладемерского монастыря на будованю желізниці з Пряшова через Капушаны - Ганушовці - Вранов до Стражского, де мав приятеля, руського інжініра, емиґранта. Там Николай робив цілу мокру і холодну осінь аж до кінця януара 1942 р. Спочатку носив пошту з фіремной канцеларії з Ганушовець на ставбу а потім робив вшелиякьі помічньї ставбарьскьі роботи. Там видів як нелюдьскы заобходили ся з Ромами, котрых насилу брали з цілого выходного Словеньска на будованя той желізниці. Ромове жыли в таборі на горі Петич а робили на найтяжшых місцях той ставбы. Было то в близкости села Павловце окрес Пряшов.

2. фебруара 1942 р. Н. Гвозду прияли до роботы до фірмы Ванчура і спол. в Крайній Поляні, де ся выучів за автомеханіка.

Но не встиг ся заместнати, бо в септембрі 1944 році Ладемерова уж была в области фронтовых операцій і зачала ся евакуація жытельства. Родина Гвоздовых еваковала на самый перед до Шеметковець а потім до Выславы. Там молодого Николая взяли Німці копати закопы. Але тот істый день вечур ся му пощастило втечі з німецькых пазурів. Втік до Хотчі а потім до Вышковець, де ся стрітив зо своев хворов мамов. В Колбівцях ся му пощастило купити коня а старый древяный віз му задарьмо дав Франко з Гунковець, на котрім перешли цілу далшу дорогу евакуантів до Брезниці, потім до Фінтіц (там бывали у родині Саболовых дас місяць) а переходу фронту ся дочекали у тодышнім Балпотоку, днесь Бабин Поток в окресі Сабінов. Наперек великым страданям і поневіряням ся по чуджіх людях бьіли найщастнішы, як ся могли вернути назад до свого, хоць і випаленого, села.

Старшый брат Янко як 23-рочньш трагічно загьінув. Так з пятех дітей остав жьіти лем сам Николай.

По войні 1946 р. Николай абсолвовав шоферьскый курз на ВШЬІТКЬІ тіпы авт. Став ся шофером накладного авта фірмы Косарь, котра будовала в Ладемерові новы домы про жытелів села.

2. фебруара 1947 р. Николай Гвозда ся оженив з Геленов Дулебовов (*9.7.1925) з Доброславы.

4. новембра 1948 р. наруковав на закладну воєньску службу до Гуменного. Там быв лем 5 місяців, бо быв жывителйом родины. 4. апріля 1949 р. уж быв дома і такой наступив за шофера до той істой фірмы, што ставляла домы в Ладемерові, але уж знародненой, котра ся звала Ставебны заводы. Там робив до 12. авґуста 1951 року а 13. авґуста 1951 р. наступив за шофера Чеськословеньской автобусовой доправы у Свиднику. По місячнім заучовані в Пряшові в септембрі 1951 р. зачав шоферовати. Отворяв нову автобусову трасу: Свидник - Крайня Порубка. В свидницкім ЧСАД робив до свого пензійного віку.

Николай Гвозда цілый свій жывот пережыв в Ладемерові. Ведно з ним жыла і його мама, котра умерла як 87-рочна. Зо свойов женов выховали двох сынів. Михал (*15.7.1950), абсолвент Высокой школы доправы і споїв в Жіліні, робить і жыє з родинов в Кошыцях. Молодшый сын Николай (*3.3.1955), абсолвент середнйой промнсловой школы тыж робить і жыє в Кошыцях.

Николай Гвозда уж є давно дідом. Сынове з родинами часто навщівляють родичів у Ладемерові, суть здраво пышны на них, але і родичі на своїх сынів і внуків.-

В сучасности Николай Гвозда, як пензіста, жертвує час своїй пасії - в першім ряді поезії, о котрій ся так вусловив: Легко ся то чітать, / тяжше написати, / коло того треба / кус і подумати.

Автор поезії много чітать, старать ся о загородку, о своє грозно, ховать дві козы і псика. Доправна техніка (авта, тракторы) професіоналні му приросли до сердця аж донедавна шоферував своє Жіґулі. Хоць го трапила реума і ходив до шпиталя, жыв актівным сполоченьско-културным жывотом. На многых прилюдных акціях декламував свої стишкы, котры публіка щіро приїмала. Чули сьме і таке, же Николай Гвозда з далшыма Ладемерчанами ходили чітати псалтырь к мертвому, што в малокотрых русиньскых селах тот звык іщі дотримують.

Першы свої стишки Н. Гвозда публіковав у свидницкых окресных новинках Рольник з під Дуклі в 1953 р. а пізніше і в україньскім Новім жыттю і Дружно вперед. Часто писав і до заводного часопису Доправак о роботі в заводі ЧСАД, зач быв не раз оціненый.

О службах і роботі спотребного дружства Єднота в свидницкім регіоні часто писав до подниковых Дружстевных новин Єднотна. Свої стишкы од 1969 р. публіковав і в бардиевскых Поддукляньскых новинах. Часто сьме могли його поезії чути і з пряшівского высиланя, котры сам декламовав. Од 1988 р. скоро в каждім чіслі его поезії публікувала свидницка Дукля.

Його поетічна робота вышла в двох колектівних поетічных зборниках: "Зелений віночок -червоні квіточки", 1965 р. і "Карпати піснею вчаровані", 1974 р. В 1976 р. вышов його самостатный зборник поезій під назвов " Маковицкі дзвіночки". Николай Гвозда пробовав свої силы і в прозі. В 1982 р. вышли його "Сільскі оповіді". Його поезія вышла в колектівнім зборнику, яку выдала Русиньска оброда на Словеньску під назвов Тернйова ружа. Од 1989 р. автор свої поезії публікує в русиньскых Народных новинках, в часописі Русин, в русиньскых народных календарях а дакотры стишкы вышли му і за границов (Польско, США). Його поезія виходить з народной поезії, з народных співанок. Многьі стишкы він дословно называв співанками, іншы суть написаны з рефремами.

Написав зборникы поезиї Квіткы з моёй загородкы (Пряшів : Русиньска оброда, 2002) і Сповідь Русина (Пряшів : Світовый конґрес Русинів, 2006). Наш поет Николай умер 3.9.2010.

Задумуючі ся над йoго творчостев можеме єй розділити до такых тематічных частей, як тяжкый соціалный і народностныш жывот карпатьскых Русинів в минулости, народностно-културны традіції Русинів, тема другой світовой войны, по-войновы переміни країны і краю, лірічна поезія, патріотічна поезія, соціално-економічны зміны по новембрі 1989 р. і поезії про дітей.

Його поезія є переплетена дрібныша жанрами народнои прозы, немало в ній черпать з русіньскых народних співанок, што лем потверджує, же автор є добрим знателем народнои културы. Его поезія є просякнута сынівсков ласков до родного краю і свого русіньского народа. Лем великый патріот може так писати:

Не дав бым тя, родный краю,

за жадны палаты,

бо ту люде жыють щастны,

хоць і небогаты.

Іван РУСИНКО о поетови

 

*****

Cі ne najkrasše tvorіňa v narodňіj duchovňіj kulturі je narodna pіsňa? A taky veršy - pіsňi v narodňіm duchu tvorili і tvorjať narodny talenty - v minulosti anonіmny, dnes narodny poety, do kotrych naležav i Nikolaj Hvozda.
Narodiv sja vіn 24. decembra 1926 rocі v rusiňskіm selі Lademerova kolo Svidnika. Korіňa joho rodu je v seľі Vyšňa Pisana. Tam narodiv sja, žyv і umer joho dіdo (zabila ho mіna z І. svіtovoj vojny jak čіstili pastvisko) Pavel Hvozda. U Vyšnіj Pisanіj sja v 1900 rocі narodiv і joho otec Jan Hvozda (zvali ho Vaňo), jakyj byv najstaršym medžі pjaťoma so-rodnikami. Molodšy od neho byli braťa Osif, Petro, Andrіj і Michal.
Otec N. Hvozdy sja oženiv v 1920 rocі u Vyšnіj Pisanіj. Joho žena (mati našoho poeta) Marіja, rodžena Rіškova (23.7.1900 - 30.9.1987) byla zo sela Lademerova a vydala sja do V. Pisanoj. Z mužom mali pjatero dіtej v takіm porjadku: Helena (zvali jej Iľa, Iľka) umerla jak vіsemmіsjačna, Janko ( 10.9.1923 - 16.6.1945), kotroho zabiv hranat z II. svіtovoj vojny na polі v Lademerovіj, od eksplozіji jakoho choťіv zachraniti ďіtej, ale sam na to doplativ, Michal (1924) umer jak malyj chlopec, Nikolaj (naš poet) і Vasiľ byli dvіjňata, ale Vasiľ umer jak dvarіčňyj chlopec.
Jak v 1926 r. otec poeta odyšov za robotov do Argentiny, to joho žena Marіja sja vernula z V. Pisanoj ku materі do Lademerovoj, de perežyla cіlyj svіj dalšyj nelehkyj žyvot vdovіcі po žyvіm mužovi. Muž z Argentiny jej spočatku pomahav, posylav što mіh, ale po časі zabyv na ženu і na ďіti v starіm kraju. Umer v Buenos Aіres 15.9.1966 r. a o joho smerti sja rodina doznala až po paru rokach. Nikolaj Hvozda ne zaznav svoho otcja, bo sja narodiv až po joho odchodі do Argentiny. Vyrostav jak napіvsirota v strašno ťažkych, nezavidnych socіalnych uslovіjach. Žeby ne umerti, doslovno, z cholodu і holodu pomahali braťa svojij mamі pri  všytkych domašnіch і poľovych robotach. «Mal jem terpkyj žyvot. Іščі-m do školy ne chodil a už z čudžіma korovami jem chodil na pole, žeby-m daku korunku zarobil» - tak spominať Nikolaj na svoje ďіtinstvo. Može і zato jak doroslyj sja u svojich poezіjach tak často vertať do temy ťažkoj suďby ďіtej-sirot, ďіtej-sluhіv, podobno jak і joho lіteraturnyj «učіteľ» A. Pavlovіč (1819 - 1900), kotroho poezіju N. Hvozda duže poľubiv і kotryj byv pro neho velikym prikladom narodoľuba.
Do narodnoj školy v Lademerovі začav choditi v šk. rocі 1933/34. Vosmu klasu toj školy skіnčіv v šk. r. 1940/41. Peršym joho učіteľom byv Andrіj Kapіšovskyj z Chmeľovy. Krasno spominať na svoju učіteľku Emіlіju Schudikovu і učіteľa Jurіja Mlinariča. V školі Nikolaj naležav medžі najuspіšnіšych škoľarіv. Rad čіtav і deklamovav poezіju. Pravoslavny monachy z lademerskoho monastyrja chodili do škoľі učіti relіgіju a z katechіzmu Nikolaj byv najlіpšym škoľarjom, zašto monach Vіtalіj podarovav mu knižku, što pro molodoho Nikolaja byla velika česť. Po časі tak najlіpšych škoľarіv monachy klikali na nauku do monastyrja učіti sja ruskyj і cerkovno-slavjaňskyj jazyk і relіgіju. Chlopcі pomahali pri bohoslužіňach v cerkvi, v monastyrju і v tіpografіji, de sja vydavali knižky і novinky. Troje z tych chlopcіv, a medžі nima byv і naš Nikolaj, z monachami v monastyrі byvali - tam spali і jili. To byla dalša škola pro molodoho Nikolaja. Tu jomu prirosli do serdcja bohoslužіňa v cerkovnoslavjaňskіm obrjadі, pіdkrіpiv sja v chrіstijaňskіj vіrі, što tak často potverdžuje і svojim poetіčnym slovom.
V narodnіj školі učіtelі zo škoľarjami hotovili kultur-ny progamy pro žitelіv sela: daklamacіji poezіji, solospіvy, tancі. Vystupav і ďіťskyj škoľskyj chor, kotryj vіv učіteľ Jurij Mlinarič a našoho Nikolaja vіn postaviv za dіrіgenta toho choru. Učіtelі z ďitmi probovali hrati teatralny hry, v kotrych hrav і N. Hvozda. Byv uspіšnym deklamatorom.
Po skončіňu 8 klasіv narodnoj školy, skіnčіla sja pro ňoho і «monastyrska škola», bo začala sja vojnova zaverjucha a naslіdkom ňoj і zanik monastyrja і drukarnі. Molodyj Nikolaj vstupiv do tverdoj realіty žyvota, do novoj školy, školy žyvotnoj, de trebalo nelem dalše sja učіti, ale і bojovati o holu ekzіstencіju. Rodina žyla duže bіdno a na chudobne gazdіvstvo Nikolaj ne mіh obzerati sja. Choťіv sja vyučіti dajakomu remeslu, ale ne bylo de і ne bylo zašto.
V tіm časі fіrma STUAG spravovala drahu z Dukľaňskoho perevalu do Svidnika. Molodyj Nikolaj lem paru dnіv po skončіňu školy, 12. jula 1941 r. sja priholosiv na robotu do toj fіrmy. Vzjali ho. Spočatku nosiv vodu robіtnikam, a jak šefove zbačіli joho іnteres o technіku, zrobili z ňoho pomіčnika majstra, kotryj obsluhovav velikyj і ťažkyj dorožnyj valec na rіvnaňa dorohy. Jak fіrma prišla z opravov drahy do Hunkovec і perešla až do Okruhloho, Nikolaj z fіrmy odyšov.
Novu robotu mu pomіh najti monach z lademerskoho monastyrja na budovaňu želіznicі z Prjašova čerez Kapušany - Hanušovcі - Vranov do Stražskoho, de mav prijateľa, ruskoho іnžіnіra, emigranta. Tam Nikolaj robiv cіlu mokru і cholodnu osіň až do kіncja januara 1942 r. Spočatku nosiv poštu z fіremnoj kancelarіji z Hanušovec na stavbu a poťіm robiv všelijaky pomіčňy stavbarsky roboty. Tam vidіv jak neľuďsky zaobchodilo sja z Romami, kotrych nasilu brali z cіloho vychodnoho Sloveňska na budovaňa toj želіznicі. Romove žyli v taborі na horі Petič a robili na najťažšych mіscjach toj stavby. Bylo to v blizkosti sela Pavlovce okres Prjašov.
2. februara 1942 r. N. Hvozdu prijali do roboty do fіrmy Vančura і spol. v Krajnіj Poľanі, de sja vyučіv za avtomechanіka.
No ne vstih sja zamestnati, bo v septembrі 1944 rocі Lademerova už byla v oblasti frontovych operacіj і začala sja evakuacіja žyteľstva. Rodina Hvozdovych evakovala na samyj pered do Šemetkovec a potіm do Vyslavy. Tam molodoho Nikolaja vzjali Nіmcі kopati zakopy. Ale tot іstyj deň večur sja mu poščastilo vtečі z nіmeckych pazurіv. Vtіk do Chotčі a potіm do Vyškovec, de sja strіtiv zo svojov chvorov mamov. V Kolbіvcjach sja mu poščastilo kupiti koňa a staryj drevjanyj vіz mu zadarmo dav Franko z Hinkovec, na kotrіm perešli cіlu dalšu dorohu evakuantіv do Breznicі, potіm do Fіntіc (tam byvali u rodinі Sabolovych das mіsjac) a perechodu frontu sja dočekali u todyšnіm Balpotoku, dnes Babin Potok v okresі Sabіnov. Naperek velikym stradaňam і ponevіrjaňam sja po čudžіch ľuďach byli najščastnіjšy, jak sja mohli vernuti nazad do svoho, choc і vypalenoho, sela.
Staršyj brat Janko jak 23-ročyj tragіčno zahynuv. Tak z pjaťoch ďіtej ostav žіti lem sam Nikolaj.
Po vojnі 1946 r. Nikolaj absolvovav šoferskyj kurz na všytky tіpy avt. Stav sja šoferom nakladnoho avta fіrmy Kosar, kotra budovala v Lademerovі novy domy pro žytelіv sela.
2. februara 1947 r. Nikolaj Hvozda sja oženiv z Helenov Dulebovov (*9.7.1925) z Dobroslavy.
4. novembra 1948 r. narukovav na zakladnu vojeňsku službu do Humennoho. Tam byv lem 5 mіsjacіv, bo byv žyviteljom rodiny. 4. aprіľa 1949 r. už byv doma і takoj nastupiv za šofera do toj іstoj fіrmy, što stavľala domy v Lademerovі, ale už znarodnenoj, kotra sja zvala Stavebny zavody. Tam robiv do 12. avgusta 1951 roku a 13. avgusta 1951 r. nastupiv za šofera Českosloveňskoj avtobusovoj dopravy u Svidniku. Po mіsjačnіm zaučovaňu v Prjašovі v septembrі 1951 r. začav šoferovati. Otvorjav novu avtobusovu trasu: Svidnik - Krajňa Porubka. V svidnickіm ČSAD robiv do svoho penzіjnoho vіku.
Nikolaj Hvozda cіlyj svіj žyvot perežyv v Lademerovі. Vedno z nim žyla і joho mama, kotra umerla jak 87-ročna. Zo svojov ženov vychovali dvoch synіv. Michal (*15.7.1950), absolvent Vysokoj školy dopravy і spojiv v Žіlіnі, robiť і žyje z rodinov v Košycjach. Molodšyj syn Nikolaj (*3.3.1955), absolvent seredňoj promyslovoj školy tyž robiť і žyje v Košycjach.
Nikolaj Hvozda byv už davňijše ďіdom. Synove z rodinami často navščіvľajli rodičіv u Lademerovі, byli  zdravo pyšny na nich, ale і rodičі na svojich synіv і vnukіv.
Nikolaj Hvozda, jak penzіsta, žertvav čas svojij pasіji - v peršіm rjadі poezіji, o kotrіj sja tak vysloviv: Lehko sja to čіtať, / ťažše napisati, / kolo toho treba / kus і podumati.
Avtor poezіji mnoho čіtav, starav sja o zahorodku, o svoje hrozno, chovav dvі kozy і psika. Dopravna technіka (avta, traktory) profesіonalňі mu prirosli do serdcja až donedavna šoferuvav svoje Žіgulі. Choc ho trapila reuma і chodiv do špitaľa, žyv aktіvnym spoločeňsko-kulturnym žyvotom. Na mnohych priľudnych akcіjach deklamuvav svoji stišky, kotry publіka ščіro prijimala. Čuli sme і take, že Nikolaj Hvozda z dalšyma Lademerčanami chodili čіtati psaltyr ku mertvomu, što v malokotrych rusiňskych selach tot zvyk іščі dotrimujuť.
Peršy svoji stiški N. Hvozda publіkovav u svidnickych okresnych novinkach Roľnik z pіd Duklі v 1953 r. a pіznіše і v ukrajiňskіm Novіm žytťu і Družno vpered. Často pisav і do zavodnoho časopisu Dopravak o robotі v zavodі ČSAD, zač byv ne raz ocіnenyj.
O službach і robotі spotrebnoho družstva Jednota v svidnickіm regioňi často pisav do podnikovych Družstevnych novin Jednota. Svoji stišky od 1969 r. publіkovav і v bardijovskych Poddukľaňskych novinach. Často sme mohli joho poezіji čuti і z prjašіvskoho vysylaňa, kotry sam deklamovav. Od 1988 r. skoro v každіm čіslі joho poezіji publіkuvala svidnicka Dukľa.
Joho poetіčna robota vyšla v dvoch kolektіvnich poetіčnych zbornikach: "Zelenij vіnočok - červonі kvіtočki" , 1965 r. і "Karpaty pіsneju včarovanі", 1974 r. V 1976 r. vyšov joho samostatnyj zbornik poezіj pіd nazvov "Makovickі dzvіnočki" . Nikolaj Hvozda probovav svoji sily і v prozі. V 1982 r. vyšli joho " Sіľskі opovіdі " . Joho poezіja vyšla v kolektіvnіm zborniku, jaku vydala Rusiňska obroda na Sloveňsku pіd nazvov Terňova ruža. Od 1989 r. avtor svoji poezіji publіkvav v rusiňskych Narodnych novinkach, v časopisі Rusin, v rusiňskych narodnych kalendarjach a dakotry stišky vyšli mu і za hranicov (Poľsko, USA). Joho poezіja vychodiť z narodnoj poezіji, z narodnych spіvanok. Mnohі stišky vіn doslovno nazyvav spіvankami, іnšy suť napisany z refremami.
Napisav zborniky poeziji Kvіtky z mojoj zahorodky (Prjašіv : Rusiňska obroda, 2002) і Spovіď Rusina (Prjašіv : Svіtovyj kongres Rusiňіv, 2006). Naš poet Nikolaj umer 3.9.2010.
Zadumujučі sja nad joho tvorčosťov možeme jej rozďіliti do takych tematіčnych častej, jak ťažkyj socіalnyj і narodnostnyj žyvot karpaťskych Rusiňіv v minulosti, narodnostno-kulturny tradіcіji Rusiňіv, tema druhoj svіtovoj vojny, po-vojnovy peremіny krajiny і kraju, lіrіčna poezіja, patrіotіčna poezіja, socіalno-ekonomіčny zmіny po novembrі 1989 r. і poezіji pro ďіtej.
Joho poezіja je perepletena drіbnyma žanrami narodnoj prozy, nemalo v nіj čerpať z rusіňskych narodnych spіvanok, što lem potverdžuje, že avtor je dobrym znateľom narodnoj kultury. Joho poezіja je prosjaknuta synіvskov laskov do rodnoho kraju і svoho rusіňskoho naroda. Lem velikyj patrіot može tak pisati:

Ne dav bym ťa, rodnyj kraju,

za žadny palaty,

bo tu ľude žyjuť ščastny,

choc і nebohaty.

Іvan RUSINKO o poetovi

 

Zdieľať na Facebooku

Dneska je ponediľok

25. jun 2018


Юліаньскый календарь:

12.юн 2018

Mapa registrovaných používateľov Holosy.sk

Písanie dokumentov po rusínsky pomocou OpenOffice

Písanie rusínskou cyrilikou v systéme Windows 7

Ako modifikovať Firefox, aby kontroloval rusínsky pravopis

Posl´idn´i komentar´i

Banner pre vaše stránky

Budeme radi ak Holosy spropagujete aj na vašich stránkach pomocou reklamého bannera.

Komunitný portál karpatských Rusínov

V prípade záujmu o výmenu bannerov, nás kontaktujte.